Христина Сиволап - мама, яка знімає кіно.

Я вірю в те, що кожна маленька душа обрала сама своїх батьків. Не знаю, правда, як цей процес у них відбувається, та і у нас, бо ми ж теж були колись на їхньому місці, але думаю, вони приходять перш за все, щоб допомогти. Допомогти нам - дорослим та сильним, стати справді сильними, і справді ніжними. Стати гармонійними, вірити в диво, і по справжньому любити. 

Колись Айседора Дункан писала у своїй автобіографії, що жодна любов до жодного чоловіка ніколи не стане у порівняння з любов'ю до дітей. 

І ця любов для одних перетворюється у страх, для інших додає мотивації, ще когось вона доповнює, як пазл. 

Коли я дізналася, що Христина вагітна, я на той час вже теж була не далеко від неї:) 

Різниця - 6 місяців. Дивилася на неї, як на людину-першопрохідця, дивилася і думала: ну як воно, там, у декреті, з новою людинкою на руках і у відмові від роботи, захоплень, тусовок, книг… 

А потім Христина на 7 місяці взяла і зняла фільм. Ні, було не так, спочатку вона виграла державний грант разом зі своїм чоловіком, пішла в декрет з телеканалу, де працювала, а потім вона зняла короткометражний фільм "Давай не сьогодні", який нещодавно переміг на італійському фестивалі кіно у Трієсті. 

Так-так, це ви про неї читали, як про українського режисера, який зі своїм фільмом переміг на серйозному міжнародному кінофестивалі.
Зараз Христина мама нереальної, казкової Аліси. Поміж цим, вона займається справою життя, будує свою сім'ю і  ділиться своєю історією.

Про роботу під час вагітності та зйомки фільму.

Було дещо важко, адже я не виходила з цього складного знімального тонусу.
Якби я просто валялась вдома, а потім - оп - зняла фільм, а далі знову валялась – було б добре.
На фізичному рівні я звичайно хотіла відпочити, але в мене була мотивація – зняти дебютний фільм. Я це здійснила, але пообіцяла собі більше так ніколи не робити:) На 7 місяці вагітності це нереально важко. Одного разу мені треба було встати о 5 ранку,  щоб зняти на світанку, а мій організм відмовлявся це зробити, мій вагітний організм хотів спати. Я дуже швидко виснажувалась. І коли ми закінчили знімальний процес, я подумала: ого, як це мені вдалось:)


Про закінчення декрету

Я була впевнена, що вийду на роботу коли Алісі буде рік. Мені здавалося після народження доньки, що рік сидіти вдома – це занадто: мені треба кудись йти, знімати, щось робити. Але як тільки Аліса відсвяткувала перший День народження, я подивилась на неї беззахисну, маленьку, і зрозуміла, що ще не можу її залишати. Просто нюанс в тому, що робота режисера не має графіку. Це йти на роботу і не знати о котрій ти повернешся, тому конкретно ця робота на сьогодні – ні.
Зараз я займаюсь фільмом, і в мене немає відчуття, що я нічого не роблю. Весь цей рік я відправляю фільм на фестивалі, зустрічаюсь з людьми щодо нього. Готуюся до прем'єри в Києві. (На момент виходу цієї статті прем'єра вже відбулася в Києві та у Львові)

Про день з Алісою


Ми прокидаємося по будильнику на ім’я Аліса. Скільки вона мені дасть поспати, стільки мені даровано:) Зазвичай – до 8-9 ранку. Наш тато йде на роботу не дуже рано, тому ми усі разом снідаємо і проводжаємо його. Далі нас чекає прогулянка. Це я не дуже люблю в Києві робити, бо на Печерську немає особливо де гуляти, і мені важко з коляскою і дитиною, бо ми мешкаємо на 5 поверсі без ліфта. Але розпочалося тепло, тепер можна їздити на машині в парки.
Потім ми обідаємо і настає священний сон Аліси, він, на щастя, триває години три й за цей час я встигаю стільки, скільки раніше за весь день не встигала. На цей час я відкладаю усі свої справи. Після чого вона прокидається і я готую вечерю. Аліса в цей час або грається біля мене на кухні, або коли починає дьоргати мене за штани – вмикаю їй “Пеппу”.

Про " погана мама" 

Почуття поганої мами… Воно виникло у мене одразу після народження. Я розуміла, що це почуття не корисне, не мотивує мене, просто мене гризе. І я намагалась його позбутися. Проходив час, я пристосовувалась, я могла лишити Алісу на тата, вийти на каву… і от такими походами, подорожжю на 4 дні без неї,  я зрозуміла, що моя дитина почувається чудово. Чому я маю страждати, якщо всім насправді класно. Єдине, за що гризу себе інколи - що вмикаю мультики. Коли  так відбувається,  мені здається, що я від дитини морожусь, хоча я вже давно позбулася цього материнського комплексу. Але іноді, по іншому нам не бачити вечері.

Про подорожі з дитиною і без

Алісі було 7 місяців, коли я її лишала з моїми батьками, і ми полетіли з чоловіком в Лондон на 4 дні. Ми не планували її туди брати з собою, бо подорож була не розрахована на це. Гуляти по 20 км в день, попити пива в пабі... Мені було страшно, але я вирішила їхати, ми давно мріяли разом побувати в цьому місті. Я дуже переживала, пам'ятаю, як в аеропорту мене трусило, я три рази подзвонила мамі та все питала: як вона поїла, чи вона не плакала, як покупались? Я дуже парилася в літаку, мені стало страшно, що ж я буду робити всі ці дні. Але як тільки я потрапила за кордон, де я не можу телефонувати мамі, мене відпустило, я зрозуміла, «а, ну я вже тут, я все одно нічого не зможу робити».
Аліса перенесла ці дні абсолютно чудово. Коли ми їхали, вона ніяк не вчилася сидіти, а тут за 4 дні навчилася:)

Вперше ми полетіли з нею за кордон, коли Алісі було 3 місяці в Туреччину, і в Єгипет, коли їй було 10 місяців.
Перший раз, це був період, коли мені було трохи страшно висовуватися з дитиною. Але мене вмовила мама. Виявляється, у три місяці було настільки простіше летіти. Вона зовсім не плакала, просто спала. Я нервувала всі 2,5 години в літаку, весь час думала, а раптом вона прокинеться, а що я буду робити, а якщо закладе вуха… Це був стрес. І зараз я думаю: тю, чого? Все ж пройшло просто супер.
В Єгипет вже було подорожувати трохи складніше. Я не довіряла готельній їжі, тому брала для Аліси усю з собою. Овочеві, фруктові баночки, печиво… Вдома я все сама готую, але вважаю, що нічого їй не станеться за 9 днів від баночок.
Летіти було важче, бо потрібно вже було розважати її в літаку, адже вона хотіла то у вікно подивитися, то чіпати дядю за волосся попереду… Був трохи хаос, але ми справилися. Це ціла 4-х годинна робота, бо старших дітей легше заграти, зараз я б увімкнула їй мультики і спокійно собі летіла. Найскладнішими були зліт і посадка, тому що дитину потрібно до себе пристебнути, а це важко, коли вона не хоче:) Але ми справилися, і це була хороша подорож, Наш перший спільний відпочинок, та й Аліса дуже подорослішала там.

Про " не паритися"

В мене все перевернулося після Лондону, хоча я і раніше подорожувала, але особливо не звертала уваги в інших країнах на батьків з дітьми.  В Лондоні все настільки пристосовано для мам, їм там дуже зручно: всюди з'їзди для колясок, пеленальні столики, ліфти...

Ми ходили на музичний фестиваль, це був вересень і було дуже холодно. Мене вразила мама з дитиною, на вигляд, якій було десь місяць, і вона спокійно її годувала недалеко від сцени, де дуже гучно грали Massive Attack. І для всіх це нормально.

У нас на тебе навіть в ресторанах іноді косо дивляться, типу: чому ти привела сюди свою дитину і чому вона тут така шумна. А там – настільки  нормально прийти з нею на рок фестиваль:) І навколо купа людей і нікого нічого не дивує, мені навіть трохи захотілося побути англійською мамою, вони здаються значно вільнішими. 

Про зміни в собі після народження дитини

Мені важко пояснити це словами, але Аліса дала мені дуже багато для усвідомлення себе. Я стала більш повноцінною... Іноді коли я тепер опиняюсь в компанії друзів без дітей, я відчуваю, що я знаю набагато більше за них. Це просто відчуття. Хоча часто я наймолодша, але відчуваю себе найстаршою.
Важко це пояснити, просто я відчуваю, що тепер я більше всього вмію і можу.
Все що хочеться робити – є  для кого. В мене і до цього завжди була мотивація, але тепер вона більша, ширша. Це круте відчуття – власної  маленької сімеєчки для якої хочеться старатися.

Про поради батькам

Мені здається, дуже важливо завжди отримувати задоволення від материнства. Так, буває, що воно гнітить. З появою дитини в моєму житті, я стала в сто разів більше нервувати. Мене навіть почало це лякати. В мене аж перша сива волосина з'явилася! :)

Але при цьому, я намагаюсь завжди знаходити  позитивні моменти. І діти так швидко ростуть, що це задоволення потрібно встигати ловити. Бо заради цього це все й існує! Це я кажу, в тому числі і собі самій. Чим далі, тим більше я отримую від материнства задоволення. До того ж, з Алісою настільки прикольно. З кожним днем все цікавіше. Я і встигаю займатись саморозвитком, і спостерігати як вона росте. Я за задоволення від батьківства, в іншому випадку це не має сенсу. А робота почекає...

Під час цієї розмови до нас кілька разів підбігала Аліса, і мені здалося, що цій дівчинці однаково пощастило з батьками, як і їм з нею. 

З тою легкістю, з якою Христина ставиться до материнства, мабуть, криється і це задоволення, про яке вона говорить. Тому, якщо вам хочеться більше спостерігати за цією сім'єю, ділюся з вами профілем Христі в Instagram : christina_svlp

Фото - Рома Еременко